20131212-020857.jpg

Минула ніч має шанси увійти в історію як яке-небудь “Велике стояння”. Народ стояв всю ніч і утримав ‪#‎євромайдан‬, захистив його від тисяч силовиків-”космонавтів”.

Так, цієї ночі, на відміну від минулих разів, вони не діяли із дуже великою жорстокістю, хоча сутички і постраждалі у цих сутичках були. Силовики казали, зокрема, народним депутатам, що у них немає наказу бити людей, а лише відтіснити їх, щоб звільнити Хрещатик для проїзду. Але все одно – той, хто був цієї ночі на Майдані, знає, що там стояли герої, які творили новітню історію України і Європи.

Дізнавшись, що почався розгін Майдану, я була там хвилин за 20. На барикаді, що з боку Макдональдса, мене не хотіла пропускати всередину охорона, дбаючи про мою безпеку. Звісно, переконала їх мене пропустити. Побігла до сцени, під сцену – і побачила там лави готових до бою чоловіків у помаранчевих касках.
Символом революції 2004-го року був помаранч. Символом цієї стане – певно, вже став – помаранчевий шолом. А ще він є символом межі між мирними і немирними протестами – адже їх вдягати стали після побиття мітингувальників “Беркутом”, чого 9 років тому не було.

Одразу ж почула зі сцени, що прорвано барикаду з боку Європейської площі. Побігла туди – звідти організовано відступають дядьки. Хрещатик і Майдан біля будинку профспілок заповнюють “космонавти”. На розі Майдану їх намагаться стримати. Коротка сутичка, є затримані. Леся Оробець у шоломі і жилеті з написом “Народний депутат” біжить до автозаку їх звільняти – і звільняє, по ходу пояснюючи нардепу-регіоналу, що стоїть під автозаком, куди тепер представники влади зможуть їздити і де тримати гроші. Регіонал не проти звільнення затриманих, бо часи зараз непевні.

Я супроводжую Лесю з камерою. Вона дарує мені пакетик для зігрівання рук (дуже знадобився, бо я ж без рукавиць – у рукавицях не можу знімати) і вдягає на мене помаранчеву каску, підібрану просто з землі (після сутички їх валяється багато). Оскільки я в капюшоні, каска не вдягається, прив’язуємо її про всяк випадок до наплечника.
У кожного зустрічного міліцейського керівника Леся бере слово офіцера, що силовики не битимуть людей. Силовики слово дають, але ж нам усім добре відома ціна їхнім словам.

Навколо повно інших народних депутатів – вони то виступають зі сцени, то вирішують поточні проблеми у натовпі. Всі знайомі активісти і журналісти – всі на місці, всі на посту.

Зі сцени Руслана та інші промовці весь час кажуть: “Зберігайте спокій, не піддавайтеся на провокації, у нас мирна акція, в разі потреби ми просто відходимо”. Кожну годину під час співу державного гімну запалюють ліхтарики. Від цього просто нудить, причому, як помітила, не тільки мене. Але, можливо, це мало сенс. Бо чоловіки стали у лаву і стримували ВВ та “Беркут”, а на дальних барикадах, подалі від сцени і картинки для Європи, створюваної Русланою, дядьки за потреби відбивалися від “Беркуту” як уміли і чим могли. Зі сцени в цей час жінки закликали “беркутів” не виконувати злочинні накази.

Всю ніч були спроби прориву. Спочатку, коли я тільки прийшла, силовики прорвалися з боку Європейської площі до Будинку профспілок. Друга атака була на Інститутській, третя – на барикаді з боку Михайлівської площі. Чоловіки за командою Парубія зі сцени підтягалися туди, куди потрібно, і стримували “Беркут”. І так всю ніч. При температурі -9. Відібрані у силовиків щити повертали їм назад. То один, то другий ВВшник, удавши, що йому погано, залишав лави і проходив через натовп. Їх не чіпали.

Жінки і літні люди теж нікуди не уходили. Навпаки, як тільки з’явилася інформація, що Майдан намагаються розігнати, люди серед ночі хапали таксі і прибували, прибували, прибували… Кажуть, що деякі таксисти не брали за це гроші. Бачили б ви очі тих, хто стояв у лавах навпроти “космонавтів”. Це було просто самозречення. “Ти тут за копійчану зарплату, а я за своїх онуків”, – сказав “беркутівцю” якийсь дід.
Врешті-решт людей стало стільки, що витіснити їх фізично вже не було змоги.

А який настрій був у людей! Як усі допомагали один одному! За годину стояння я змерзла так, що не могла самостійно видряпуватись на всілякі високі, переважно металеві конструкції. Ноги не гнулися, руки не слухались. Знайомі і незнайомі люди просто затягали мене нагору. Якщо хтось когось штовхав – обов’язково вибачався.

Зі сцени всю ніч лунали то молитви, то повстанські пісні. Виступали політики і діячі мистецтва. Виступала Інна Богословська – вона тепер ще та бандерівка Виступав Тарас Чорновіл, публічно каявся за помилку 2004-го року, казав, що він тепер усвідомив її і виправив, і закликав вчинити так само всіх, хто ще підтримує режим Януковича.

Цілу ніч я лазила по барикадах і висіла на різноманітних конструкціях. Останню годину, вже зовсім без сил, грілася біля бочки. Обговорювали Януковича, усі зійшлися на тому, що він психічно хворий – Ештон та інші діячі ще в Києві, опозицію запрошено на переговори – а у нього вночі загострення і воно намагається розігнати Майдан. Пішла я звідти о сьомій ранку, коли стало світло і людей прийшло дуже багато. О дев’ятій, вже без мене, був штурм “Беркутом” КМДА. Зсередини, з другого поверху, їх поливали водою, ззовні притиснули до будівлі і закидували дровеняками. Врешті-решт “беркути” залізли у свої автобуси, якими перед тим заблокували вхід до мерії, і вшилися. Люди відновлюють зруйновані барикади – цього разу зварюють їх на кшталт протитанкових їжаків.

Питаю у знайомого військового, коли тепер очікувати нового штурму. “Звідки я можу знати? – каже він. – Я ж здоровий, а вони хворі”.

Приходжу додому, починаю готувати звіт – ламаються одночасно обидва комп’ютери. Один вже давно на ладан дихав, а другий цілком непередбачувано. Невже вони за Януковича? Оце лише зараз одне щастя полагодили мені, та й те не до кінця.

Висновки:
по-перше, тому, що каже Янукович, довіряти треба не більше, ніж тому, що кажуть менти.
По-друге, регіонали цілком можуть виглядати і поводитись, як нормальні люди. Але тільки тоді, коли злякаються.
По-третє, що б не казали європейці, шукати компроміси марно. Бо зараз вирішується просте і зрозуміле усім питання: хто сидітиме – ми чи вони.


“Беркут” проривається з боку Будинку профспілок. Хлопці тримають оборону, співають державний гімн. Зі сцени лунають молитви і пісні. Народний депутат Леся Оробець звільняє з автозаку затриманих.


“Беркут” і ВВ намагаються прорватися на Майдан з боку вулиці Інститутської. Хлопці тримають оборону. В кінці трохи зйомки біля Будинку профспілок.

Олена Білозерська, Громадське радіо