Роберт Манделл
Роберт Манделл

Роберт Манделл, лауреат Нобелівської премії з економіки, один з авторів проекту єврозони, нещодавно побував у Москві. Своїм баченням сучасної світової фінансової системи та її майбутнього відомий економіст поділився з «Ехо планети».

– Сьогодні економіки практично всіх країн переживають серйозні потрясіння. Центральні банки ведуть безпрецедентну політику: встановлюють рекордно низькі процентних ставок і проводять найпотужніші в історії грошові емісії. Поки це не викликало критичних інфляційних наслідків. Однак багато фінансистів б’ють на сполох і закликають серйозно потурбуватися створенням нової міжнародної валютної системи. Чи можливо це?

– Щоб створювати нове, треба добре засвоїти уроки старого. Питання становлення міжнародної валютної системи досить складне і суперечливе. Його колись була покликана вирішити Бреттон-Вудська система: в 1944 році була жорстко зафіксована ціна золота – 35 доларів за тройську унцію і встановлено тверді обмінні курси для валют країн-учасниць по відношенню до долара. Тобто світові валюти були прив’язані до однієї ключової і певною мірою конвертувалися в золото. Але на початку 1970-х ця система впала. На зміну прийшла інша – плаваючих валютних курсів.
Зараз ми намагаємося розробити щось регульоване – керований валютний курс. Але ця система не завжди добре працює. З точки зору глобального управління є певний контроль – система спостереження, яка була розроблена в 1947 році і зосереджена в руках Міжнародного валютного фонду. Але суттєво вона ситуацію не змінила. Залишилася необхідність жорсткої координації грошової фіскальної політики, яка неодноразово підкреслювалася провідними економістами.

– Чому для світової економіки це особливо важливо зараз?

– Тому що у нас поки що немає єдиної міжнародної валютної системи. Навіть при золотому стандарті, який добре у свій час працював, не було автоматичної координації, фіксування різних обмінних курсів. А по закінченні Першої світової війни багато країн зіткнулися з випуском величезної паперової грошової маси і, як наслідок – з високою інфляцією. Тому після 1919 року ці країни, в числі яких Франція, Німеччина, Великобританія, відійшли від золотого стандарту.

Поступово долар став переважати і замінювати фунт стерлінгів. Європі це, природно, не подобалося. Вона вже не могла дозволити собі гнучкі обмінні курси. Не випадково вже по закінченні Другої світової війни протягом п’яти-семи років у багатьох країнах робилися спроби повернутися до золотого стандарту. Робилися такі спроби і в США. Але всі вони закінчувалися невдало. Таким чином, хочемо ми цього чи ні, але в XX столітті основним вектором світового фінансового розвитку став поступовий відхід від золотого стандарту і перехід до стандарту доларового.

– Цей перехід став кроком вперед для світових фінансів?

– Ні, це було великою помилкою. Але факти такі, що зростання попиту на золото привело до його дефіциту і значної дефляції в 1930-і роки, від якої постраждало більшість країн у 1930-1932 роках. Дефляція призвела до депресії економіки і ув’язці з доларом. Потім в 1970-1980-х роках відбулися пам’ятні економічні кризи. І тоді лідери провідних європейських держав задумалися про альтернативу – єдину і сильну європейську валюту. Рішення було ухвалене і реалізоване, але не було ніякого аналізу того, як довго і як ефективно буде працювати ця система.

– На ваш погляд, при створенні єврозони були допущені помилки, які призвели до її нинішньої кризи?

– Так, вони могли бути допущені. Ще в 1969 році я висловлював ідеї по створенню єврозони. Мої ідеї припускали введення єдиної валюти, але не означали негайного позбавлення від національних валют. Це повинно було відбутися в той момент, коли країни навчаться працювати в рамках загальної системи. Була необхідна поступова адаптація, а далі якщо країна змогла адаптуватися, то вона приєднувалася б до єдиної валюти. Якщо ні, то продовжувала б процес адаптації або залишалася зі своєю колишньою валютою.

Однак у 1999 році створення єврозони пішло іншим шляхом – негайного позбавлення від національної валюти і заміщення її євро. При цьому в самому початку упустили питання єдиної бюджетної дисципліни. А вирішити його «на березі» було абсолютно необхідно, щоб забезпечити безпеку створюваного валютного союзу.

– Зараз доводиться чути думку, що в ті роки для ефективної роботи єврозони потрібен був і бюджетний союз.

– Зовсім ні. Це працює в США, де всі штати – кожен зі своїми боргами – об’єднані в єдину бюджетну систему. При золотому стандарті не було ніякого бюджетного союзу. Зараз Європа далека від загального благоденства, і в результаті країнам єврозони залишається рухатися до бюджетного союзу, а також шукати якийсь єдиний грошовий еквівалент долару. Євро взяло на себе частину ваги і впливу долара. Але поки долар використовується і підтримується в багатьох країнах, від цього страждають більш дрібні валюти.

Сорок відсотків світової економіки знаходиться в зоні з фіксованими обмінними курсами. Досить скоро Китай також приєднається до цієї зони: він хоче, щоб його юань був прив’язаний до долара. І він хоче досягти угоди з США по балансу платежів, так як бажає погоджувати свої кроки в монетарній сфері.

– Чи бачите ви вихід з тих валютних протиріч, що зараз позначили?

– Так, сьогодні і долар, і євро, і японська ієна переживають не кращі часи. Прийшов час задуматися про можливі альтернативи. Якщо ми хочемо створити єдину фінансову систему і при цьому будемо використовувати різні валюти – ці спроби вже робилися в 1960-1970-х роках, – експеримент навряд чи виявиться вдалим. Нова глобальна валюта ні в якому разі не повинна належати якійсь одній державі, як у випадку з доларом, – вона повинна належати всьому світу.

Що буде представляти із себе нова валюта? Для початку я пропоную поєднати долар, євро та ієну, щоб на їх основі створити єдину світову валюту з умовною назвою «девайс». При цьому вона може бути чисто віртуальної, а на практиці легко конвертуватися в одну із складових її валют. Щоправда, реалізація цієї ідеї вимагає серйозних домовленостей, в тому числі про те, хто буде її емітувати, виконувати роль світового центрального банку, стежити за новим грошовим обігом.

– Як ви оцінюєте шанси на успіх своєї ідеї?

– Імовірність поява подібної валюти в найближчі п’ять років я оцінюю всього в 30 відсотків. При цьому не виключаю можливості створення до 2015 року єдиної азіатської валюти за типом євро. Сьогодні прихильниками єдиної азіатської валюти виступають усі домінуючі країни континенту, у числі яких Японія, КНР, Корея і Таїланд.

– Що буде, якщо ідея «девайса» зазнає фіаско?

– Тоді в світі буде рости фінансова дезінтеграція і загроза валютного розколу. Зараз світова економіка переживає складні часи, і найбільшою загрозою для неї, предтечею кризи є брак координації. Можливо, буде новий економічний бум. Можливо, він трапиться в США в найближчі кілька років: економіка буде зростати, а потім ще одна криза і ще один цикл спаду. І невідомо, чи зможуть США з нинішнім рівнем боргу його витримати … Можливо, тоді і перед Америкою постане питання про відмову від долара і перехід до єдиної світової валюти.

Досьє: Роберт Олександр Манделл народився 24 жовтня 1932 року в Канаді. Лауреат Нобелівської премії з економіки 1999 року «за аналіз грошової і фіскальної політики в рамках різних режимів валютного курсу, а також аналіз оптимальних валютних зон». Викладав в Стенфорді і Чикаго. Працював у науковому відділі Міжнародного валютного фонду. Спільно з Маркусом Флемінгом, співробітником МВФ, створив теоретичну основу неоліберальної економіки, яка отримала назву «модель Манделла-Флемінга». В даний час є професором економіки в Колумбійському університеті і почесним професором Китайського університету Гонконгу.

Джерело ИТАР-ТАСС