30 травня. Про бездомних тварин сказано і написано не мало. Людство розділилося на два табори – «за», тобто за захист таких тварин, і «проти» – проти їх існування. Та хіба в цьому питанні можна так кардинально висловлюватися? Хіба існує лише два варіанти рішення для собак і котів, які не мають притулку?

Цим маляткам потрібен люблячий господар! Вони віддячать взаємністю!

Мені завжди було шкода тварин, які не мають притулку і захисту. Навіть у дитинстві, коли я знаходила бездомне кошеня, намагалася принести його додому. Але, оскільки ми мали вже власного кота і жили не в будинку, а у квартирі, можливості утримання декількох тварин не було. Тоді я почала мріяти, що коли виросту, то моя благодійність буде спрямована саме на захист безпритульних тварин. Та у певний період життя, коли (не знаю з яких причин) мені траплялися відео або зображення із жорстоким поводженням з тваринами, я зрозуміла, що це дуже впливає на психіку. Здоровій людині важко навіть дивитися на таке і усвідомлювати, що таке існує, що вже говорити про тих мучителів, які дозволяють собі оприлюднювати такі вчинки? Саме через те, що я не знала своєї реакції на понівечених тварин, я не відвідувала жодних закладів, де вони утримуються постійно чи тимчасово перебувають. Моя допомога таким тваринам обмежувалася лише мінімальними коштами, які я могла дозволити собі віддавати.

Можливо я би так і продовжувала по трошки допомагати притулку для тварин, поки не познайомилася особисто з волонтерами із львівського притулку «Милосердя». Тоді я вирішила, що одна справа – говорити, як шкода собак, які не мають господаря, і зовсім інша – поїхати і хоча б побачити ті умови, в яких вони живуть, щоб знати напевне, чим ще я можу допомогти.

Дівчата-волонтери пояснили, що тваринам окрім коштів, на які купуються виключно харчі, потрібна увага, а самим волонтерам потрібна фізична допомога в утриманні притулку. Так я остаточно вирішила, що відвідаю собачий притулок.

У вихідний день ми домовилися про поїздку до притулку, прихопивши собакам трохи харчів. Але, коли ми туди приїхали, я зрозуміла, що та вся їжа, яку ми привезли з собою – це просто мінімальна частина, якої вистачить лише для кількох песиків.

У собачому притулку «Милосердя», як мені сказали, знаходиться близько 250 собак (я можу сказати лише, що точної цифри не знаю, але їх там справді дуже багато). Переважно собаки живуть у вольєрах по кілька – від 3 до 5 псів в одному, а то і більше. Вольєри різні за своєю величиною, тому декому в них перепала достатня кількість місця, щоб хоча б пробігтися по колу, а деяким псам вистачає лише для того, аби зробити кілька кроків по периметру свого вольєра. Є кілька «добряків» – зовсім не озлоблених собак, яким дозволяється гуляти по усій території притулку. Але на території притулку є будівля, в якій тримаються собаки «з характером». Через можливу неконтрольовану поведінку, собаки змушені сидіти закритими у приміщенні, і лише час від часу їх виводять на вулицю погуляти.

Найбільше мене вразила реакція собак на нас – кількох незнайомих людей. Якщо тих дівчат, котрі приходять до них постійно, собаки впізнають, то мене з подругою вони бачили вперше, і тим не менш, вони так зраділи людям, що, коли ми зайшли на територію притулку, піднявся радісний гавкіт. Кожна собачка хотіла, щоб почули саме її. А коли ми вирішили з ними познайомитися і підходили по черзі до вольєрів, – вони наперебій стрибали до решіток, просовуючи свої собачі носики для того, щоб ми жодну не оминули увагою. Жодна собака ні на секунду не проявила агресію до нових незнайомих людей!

Якщо оцінити небезпечність життя безпритульної собаки на вулицях міста, то, звичайно, безпечніше їй буде у притулку. Тут хоч маленький вольєр і їжа раз на добу, але ніхто не познущається, не відлупить палкою, і не підкине отруйної ковбаси. Годують, до слова, собак один раз на добу. Їх так багато, що кілька працівників, які є постійно у притулку, просто не встигають приготувати і роздати їжу кілька разів на день. Та ще й, якби була така можливість, якби було чим кілька разів на день годувати псів, можливо справа йшла б інакше. Але у міської влади ледь-ледь вдається вибити крупи для того, щоб зварити якусь кашу. Псів годують кашею з м’ясними обрізками, а маленьким і слабким на гроші, зібрані добровольцями, купується кефір, хліб та іноді ковбаса.

Щодо стану здоров’я тварин – ситуація не надто сумна, але і не радісна. Хворих псів у притулку практично немає, хіба що старі собаки, яких господарі віддають «на доживання». Багатьох песиків стерилізовано, всім зроблено щеплення. Тому не варто думати, що якщо собака з притулку, то вона має «букет хвороб». Вони усі життєрадісні і не зважаючи ні на що, дивляться на людину очима повними довіри.

Собаки різні за виглядом, породою, характером, долею, змушені зживатися одна з одною, змушені ділити миски і вольєри. Хоча і серед них трапляються «з’ясування стосунків» – когось можуть зацькувати, на когось гарчати… але іншого вибору, як зжитися, вони не мають. І хоча особисто для мене порода тварини абсолютно не відіграє ролі, дуже здивувало те, що у притулку знаходиться багато породистих собак (які раніше мали дім і господаря). Тут є і вівчарки, і спанієль, і стаф-тер’єр, і пітбуль, і сторожеві пси. Мене дуже дивує байдужість людей до тих, кого колись вони приручили. Мабуть, перед тим, як придбати тварину, майбутньому господареві варто було б проходити психологічні тести на придатність до утримання тварини.

Кожній собаці випала своя доля, яка привела її у притулок – одних б’ють і викидають на вулицю, інших мовчки приносять під браму притулку, деяких відловлюють на вулицях міста. І можливо хтось скаже, що краще б вони жили вільно, ніж у маленьких вольєрах… Можливо й так, якби їм давали жити. В нашій країні питання гуманності у поводженні з безпритульними тваринами підіймалося неодноразово. Неодноразово також захисники оббивали пороги міських і державної адміністрацій. Але владі простіше заплющувати очі і робити вигляд, що нічого у країні не відбувається, ніж вирішувати ще одну проблему. Та, можливо, хай би влада просто мовчала і нічого не робила, ніж приймала рішення на кшталт очистки вулиць міст від безпритульних тварин методом їх отруєння, або того, що коїлося в Лисичанську (Луганської області).

Львівський притулок для тварин «Милосердя» не просто утримує безпритульних собак. Волонтери, які не перший рік працюють у цьому притулку, намагаються рятувати тварин від такого життя, шляхом пошуку дому для них. Тих тварин потрібно рятувати! Звичайно, врятувати всіх не вдасться, але хоча б маленьких, хоча б деяких, хоча б тих, хто найбільше потребує домашнього затишку! Люди, які брали собак з притулку, розповідають, що дуже задоволені своїми улюбленцями, що ті слухняні і лагідні. Варто лише зазирнути у собачі очі, повні надії і,незважаючи ні на що, любові до людей, і стає зрозуміло, що пес – це єдина істота, яка здатна пробачити людині усе.

Якщо ви маєте бажання врятувати хоча б одну собаку від життя в умовах притулку, можете відвідати притулок «Милосердя», і серед величезної кількості очей повних надії, ви точно зможете віднайти ті, які полюбите самі. А собака віддячить вам любов’ю, це точно. Але варто пам’ятати – ми відповідаємо за тих, кого приручили! Цьому не можна зраджувати!

Адреса притулку м. Львів, смт Брюховичі, вул. Незалежності України, 58

тел. 093-658-78-20 Наташа

автор: Дар’я Бура