Новини світу. 27 грудня. У Москві збираються зносити будинок за адресою, яку протягом 35 років усі чують з уст героїв легендарного фільму «Ирония судьбы, или с легким паром».

Новорічна казка для кількох поколінь

За сюжетом, тут жили кіношні Женя Лукашин і Надя Шевельова (насправді  фільм знімався в іншому місці, – в будинках 113 і 125 на проспекті Вернадського). З 1963 року вулиця носить ім’я Марії Ульянової.

Житель Москви Ростислав Бородулін розповів «Комсомолькій правді» про те, як жилося йому в цьому будинку в період дебюту фільму по телебаченню.

Ростислав Романович – кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник Інституту хімічної фізики РАН, а в 1959-му, коли його сім’я в’їжджала в хрущовку на “3-ей улице Строителей” він навчався у шостому класі.

– У 74-му я від батьків виїхав, але часто бував у них, – розповідає Бородулін. – Вулицю хоч і перейменували, але всі місцеві жителі продовжували її ще років десять вперто називати 3-ю вулицею Будівельників. Коли 1 січня 1976 фільм показали перший раз і Женя з Надею з фільму сперечалися, демонструючи один одному паспорти з пропискою, я подумав, що недочув. Ну не могли ж в кіно нашу адресу називати! Через два місяці фільм показали по телебаченню ще раз, ми всі зібралися спеціально, щоб перевірити, чи не була це слухова галюцинація. Ось тут-то й почалося… Кожен день з ящика вигрібали десятки листів з усього Союзу (за зиму їх набиралося кілька сотень), потім біля під’їзду з’явилися дівчата, чомусь вирішили, що в цьому будинку живе сам Андрій Мягков. Втім, дівчата досить скоро зникли, а потік листів і новорічних листівок – ні. Я вважаю, що на пошті, отримуючи кореспонденцію на вже неіснуючу адресу, просто переправляли ці листи на колишню 3-ю вулицю Будівельників.

– Так кому ж писали?

– В основному Андрію Мягкову. Звичайно, писали жінки. Багато хто навіть свої фото присилали. Захоплювалися. До речі, дехто чомусь вважав, що і пісні до фільму сам Мягков написав, всерйоз питали, де можна знайти його записи. Шкодую, що ні один з листів не зберігся. Багато писали Ельдару Рязанову, дякували за фільм. Але приблизно кожен десятий лист до «Іронії долі…» не мав нічого спільного, якісь місцеві божевільні ділилися своїми бідами та проблемами…

За словами Ростислава Романовича, його батьки якийсь час намагалися зв’язатися з «Мосфільмом», попросити, щоб ці листи хтось забирав, але марно.

– Був такий час, що і контактів потрібних людей не знайти просто так. Мішки листів Мягкову лежали у нас, а де відшукати звичайним людям популярного актора? Загалом, в якийсь момент батьки вирішили всі ці листи просто викидати. Наша 12-та квартира – маленька, однокімнатна, 20 метрів житлової площі. Зберігати ці листи не було ніякої можливості…

Потік листів шанувальників фільму зійшов нанівець вже у 80-х. Можливо, природним чином спав ажіотаж навколо народного фільму. Або просто в адресних базах пошти давно перейменована 3-я вулиця Будівельників остаточно загубилася…

– Зізнаюся, я як глядач вважаю, що «Іронія долі…» – фільм на один раз, – каже Ростислав Бородулін. – Мені здається, успіх цієї картини – в блискучому акторському складі. Так, фільм дуже хороший, але дивитися його кожен рік я б не зміг.

Водночас Московський лікар Євген Лукашин розповідає: «31 грудня веду себе обережно, щоб випадково не прокинутися в Пітері»

«Комсомолка» розшукала повного тезку героя знаменитого фільму.

Лікар Євген Лукашин відразу попередив: «Давайте обійдемося без моїх фото, не робіть з мене зірку». Але поговорити все-таки не відмовився.

– Тісних особистих відносин з дівчатами на ім’я Надя у мене ніколи не було. І з Іполитом я не знайомий, – перераховує розбіжності з відомим фільмом 41-річний москвич, але одразу підбадьорює: – З іншого боку: лікар, збираюся перед Новим роком сходити з друзями в лазню, на літаках літаю часто, Пітер люблю, заливну рибу – ні. В принципі п’ю рідко, як і герой «Іронії долі…», так що в лазні друзі «накачати» мене до безпам’ятства при бажанні дуже навіть зможуть» .

На відміну від Лукашина з фільму Євген – не хірург, займається діагностикою в одній зі столичних лікарень. І поки самотній.

– Ви знаєте, адже я і насправді 31 грудня підсвідомо, чи що, мимоволі поводжуся дещо насторожено, побоюючись, що можна несподівано прокинутися в Пітері…

Стосовно фільму, то в сім’ї Лукашиним його люблять.

– Кіно насправді позитивне! – каже Євген. – І дуже російський такий сюжет вийшов. Не всі ж можуть в лазні напитися і полетіти в незнайоме місто до незнайомої дами без квітів і подарунків в неосудному стані. Нічого робити не треба! Трохи горілки, і все само налагодиться: і свято вдалося, і пригода, і подорож, і любов – без болісних переживань, довгих залицянь, квітів, подарунків, театрів. Загалом, справжня новорічна казка…

За матеріалами Комсомольська правда