Новини України. 23 серпня. Дружина мера Києва розповіла про те, чому передумала розлучатися, красуню-секретарку чоловіка, про майно сім’ї, і про те, як пригощала бомжів і дарувала їм айпеди. 

"Якби не я і тато, де б ЛЬоня був?!"

– Аліно, чому ви вирішили розлучитися, і чому потім передумали?

– Я привертаю увагу всіх чоловіків, щоб вони любили своїх дружин так, як любить мене мій чоловік. Я хочу, щоб всі чоловіки знали, що не потрібно мати мільйони, щоб жінки потопали у квітах, як у мене це відбувається щодня. Можна збирати конвалії, маки, ромашки на полі – і ваша дружина буде щаслива, буде знати, що ви її любите. І для цього не потрібні великі гроші, тільки особисте бажання. Моя бабуся в Тбілісі вирощувала на балконі троянди, і коли я виходила заміж, вона мене ними обсипала.

– Пліткують про романтичні стосунки Леоніда Михайловича з якоюсь Оленою. Вам про це відомо? Чи стала вона причиною розлучення?

– Льоня мені сказав, що це все маячня – про «красуню-секретарку», з якою він нібито кудись літав. Він нікуди ні з ким не літав. І все життя він любив мене, а я любила його.

– То чому все-таки ви подали на розлучення?

– Мені дзвонили і розповідали, що у нього є молода красива жінка, з якою він їздить відпочивати. Я вважаю, що і я гарна, як і будь-яка жінка, яка стежить за собою. Але я східна жінка, і я ревнива, як і всі ті жінки, які люблять своїх чоловіків. І я не можу спокійно реагувати, коли мій чоловік посилає листівки, і не тільки своїм бабусям, а дівчатам. Думаю, жінки мене зрозуміють. Я подала позов, щоб привернути увагу публіки і підняти рейтинг свого чоловіка. Але найголовніше, я хочу підняти рейтинг всіх жінок.

– Вас попросив відкликати заяву про розлучення Леонід Михайлович?

– Льоня мені подзвонив і лише сказав, що дуже мене любить. Він дуже весь цей час хвилювався, як і наші діти, коли дізналися про позов. Кажуть: «Мамо, ну ти можеш заспокоїтися?». А я їм кажу: «Ну як я можу заспокоїтися, якщо ваш тато весь час пише листи якимось жінкам, комусь допомагає?». Я ж теж жива жінка. Діти у підсумку нас і помирили. Мене багато що пов’язує з Льонею, і не тільки сім’я. Ми друзі і завжди ними залишимося, партнери.

Кажуть, що саме ви насправді створили і керували «Правекс-банком», а Леонід Михайлович був лише його офіційним «обличчям».

– Це не зовсім так. Ми разом створили ще в 1991 році фірму «Правекс» (право та економіка) і керували всім разом. Але чомусь більше він, а чимось – я. Я не можу сказати, хто працював більше. Але якщо йому вдавалося поспати, то я спала по 2-3 години на добу, і ночами писала плани на завтра і аналізувала минулий день. Магазинами більше займалася я, а банком, який створили у 1994 році, – Льоня. Ми разом писали договори, а я їх редагувала. Ми кожен день реєстрували нове підприємство. Ми ж з Льонею правознавці з широкою спеціальністю. Починали з того, що консультували з юридичних питань юрособи, реєстрували комерційні підприємства. Займалися охороною підприємств – фірма «Безпека» існує досі. Реєстрували і для себе підприємства, кожне займалося своєю діяльністю, в кожному свої директора. Це були магазини високої моди (торгували марками Dolce and Gabana, Rocco Barocco, Jenny і т. д.), меблеві салони, автосалони, автозапчастини, ресторани, охоронні фірми. Я також створила і була директором нашого, я вважаю, провідного підприємства «Соціальне партнерство», куди входить столова «Стефанія» на лівому березі, де годують до 1000 чоловік в день досі, ми відновлювали паспорта бездомним, купали їх. Льоня дуже любить говорити про це, але щоб ви розуміли, цим займалася я. А Льоня спілкувався з людьми, хоча він і зараз переводить на це підприємство гроші і жваво цікавиться. Крім того, я займалася фірмою «Христина» і фірмою «Комерційні системи». У нього часто з’являлися ідеї, та й у мене теж, але втілювала їх я.

А в «Правекс-банку» я була головою ради банку, і жодне питання не могло бути вирішене без мене. Коли Льоня став мером, ми передали банк Стьопі. Діти, до речі, там працювали з 17 років. Ми всі працювали цілодобово. У мене було в підпорядкуванні 18 тисяч чоловік і більше 100 підприємств. Але я ніколи не робила собі рекламу. І знаєте чому? Я сама – ходяча реклама. Мій тато був бізнесменом, хоча тоді це називалося не так. Тому я теж бізнесмен. Я дуже грамотна людина. Після відкриття «Правекса» Льоня відкрив аукціон нерухомості. І ми щовечора обговорювали всі питання – він лежав у ванній, а я йому доповідала, сидячи поруч.

– Так Леонід Михайлович – хороший комерсант?

– Ну який з нього комерсант?! Я ніколи не думала, що Льоня зможе стати комерсантом. І він би ним не став, якби мене не було поруч, тому що він нічого не контролював, його легко було обвести, він був готовий віддати все комусь. Це я зберегла фірму, я вигнала всіх злодіїв! Я це все зробила. Хоча, можливо, він цього до кінця не усвідомлює. Зараз він трохи змінився, тому що його життя навчило. Тільки не подумайте, що я його якось засуджувала. Я сама готова віддати багато що. Тут, в Америці, в Лос-Анджелесі, я ходжу, бомжів з ресторану годую – за $ 100. А одному айпед віддала (коштує як мінімум $ 500), в якому було записано 500 російських пісень. Мені його друг подарував, щоб мені було не нудно. Але бомж сидів такий нещасний, мені його шкода стало. Хоча тут і важко бути нещасним. У мене це, мабуть, від батька. Він теж всіх дітей на вулиці морозивом годував, а мене додому відправляв, казав, у тебе вдома все є.

– Казали, що «Правекс» створений на гроші вашого батька, Степана Айвазова, у якого в Грузії ще в радянські часи була мережа дрібних підприємств і який займався в тому числі і антикваріатом.

– Розумієте, мій батько був проти нашого шлюбу настільки, що у нього навіть стався інфаркт. Так, він зробив нам шикарне весілля на 400 осіб. Він щомісяця нам допомагав, коли ми переїхали до Києва, коли були маленькі діти і я ще не працювала. Він висилав нам по 500 рублів (зарплату професора на той момент). Мій тато був дуже багатою людиною. У нього були цілі фабрики і ательє з пошиття взуття, ювелірні майстерні, антикваріат. Він закуповував верстати, брав в оренду приміщення, малював ескізи для ювелірки. І в мене такі здібності. Він випускав кросівки, спортивні костюми Adidas, в яких ходив весь Союз. І це було ще в 70-і роки. Я з дитинства в перлах і діамантах. Мій тато приносив ввечері виручку – мішки грошей. І моя задача була розділити її на три купки по 10 000 радянських рублів для розділу між засновниками. І не дай бог мені було помилитися хоча б на один рубль! Я зганьбила б батька в очах партнерів. Але конкретно на «Правекс» тато грошей не давав. Ми самі його розкручували. Але для Льоні, його становлення, тато зробив дуже багато. Я росла хоч і в дуже багатій родині, але в суворих умовах, у нас були традиції. А Льоня, якого виховувала одна мама-сибірячка, дуже красива жінка з дуже важкою долею (вона втратила кілька дітей), царство їй небесне, яку в 13 років практично згвалтували, мріяв про велику міцну сім’ю. Він її отримав. Так, тато допомагав. Та де б Льоня зараз був, якби не тато і я?!! Він би точно став би алкоголіком і в якійсь канаві валявся. У нього ще з 6 класу проблеми з алкоголем. Так, він відбувся завдяки татові. Це правда, правда, так і напишіть. Тато допоміг Льоні вступити до аспірантури – домовився зі своїм знайомим професором, щоб він редагував його дисертацію. Ні, Льоня писав її сам, 1,5 року, ночами. Він трудоголік. Але йому не вірили, не брали в аспірантуру і не взяли б, якби не тато. І Льоня захистився, потім потрапив до Університету ім. Шевченка, де став зампроректора – йому друг допоміг з Міносвіти. І я його мером зробила і народним депутатом відразу трьох скликань. Я працювала з людьми, спілкувалася, допомагала.

Але коли він став мером, я дуже переживала. Я так вихована, що потрібно все заробляти і не чіпати державні гроші. Льоня боїться Бога і не візьме чуже, але на держслужбі так багато спокус. І я завжди в молитвах просила Бога, щоб уберіг його від цього. І просила: якщо щось візьме чуже, народне, нехай потім від нього піде в три рази більше.

– Ваші діти ж теж навчалися в КНУ ім. Шевченка на юридичному факультеті.

– Так, спочатку на стаціонарі, а потім я їх перевела на заочне відділення.

– Виходить, ви в сім’ї – голова?

– В якійсь мірі. Я дуже владна жінка. Хоча Стьопа каже – ти мама і сувора, і добра однаково.

– Де знаходиться зараз Степан? Була інформація, що в Барселоні.

– Так, він з онуками там, і я хочу до них поїхати.

– А де ви зараз знаходитесь? Кажуть, у Лос-Анджелесі?

– Так. Я тут вже третій місяць, на лікуванні, лечу суглоби. Але вже добре себе почуваю.

– Ви були на дні народження у Ірени Кільчицької на Лазурному березі?

– Ні, не була, у мене не вийшло. Хоча вона і не на Лазурному березі, а в Баден-Бадені.

– А де зараз ваша дочка Христина? Вона давно забрала дітей з ліцею «Поділ» і, як кажуть, поїхала до Москви.

– Вона зараз з дітьми в Монако, куди, можливо, прилечу і я.

– Чи правда, що Христина виходить заміж за московського бізнесмена і власника мережі магазинів у Москві Сергія Янчукова?

– Так, Христина виходить заміж за Сергія. Це друг мого сина. Він скромна і цікава людина. Я його знаю дуже давно. Він часто бував у нас вдома. Христина, Сергій, Олена – його колишня дружина – у них була тусовка в нашому будинку в Конча-Заспі. Але коли весілля, я, чесно, не знаю.

– Ну як же, нам в московському ресторані підтвердили, що вони замовили бенкет на вересень.

– Ну яке весілля, якщо мама в Лос-Анджелесі. Хоча, може, вони мені готують сюрприз. Так, він просив у мене руки моєї дочки. Але мені дуже боляче за Олену. Вона мені як друга дочка, навіть в Каннах з нами бувала. Я люблю їх дітей – Іванка і Ніну. Але в любові немає перепон. Я так розумію, що Сергій Христину полюбив давно. І я засуджувала Крісті, говорила, що вона не має права розбивати сім’ю. Ну вони ж всі разом у нас були. А я їм готувала страви з кавказької кухні. Я ж дуже смачно готую.

– А кажуть, що у вас купа помічників і ви не готуєте. А харчуєтеся в якомусь своєму ресторані.

– Я дуже люблю готувати і готую, коли є час. Можу навчити лобіо готувати. А ресторан у Києві «Аліна» я побудувала на Богдана Хмельницького одна з перших, зараз там щось інше, не пам’ятаю, знаходиться. І ще був у Будинку вчителя, хороший, європейський. У мене взагалі багато ідей на цю тему. Ось зараз у Лос-Анджелесі я в ресторані біля своєї рідні Роберта і Лейли. У них такий хороший ресторан, вони весілля роблять. Мені так сподобався, і кухня кавказька хороша. Я кажу, приїжджайте, в Києві такий зробимо. Цікаво, що вони заробляють не так і багато. При $ 2 млн інвестицій вони заробляють після сплати податків $ 3 тисячі на тиждень. Уявляєте? Для Києва це взагалі мізер. І тут, у вірменському кварталі, таких багато. Але я не встигаю все робити. Я більше хочу онуками займатися. Я і зараз ними багато займаюся. Завдяки мені у них все за розкладом – вони займаються іноземними мовами і навіть маленький Льонічка, син Стьопи. Я стежу за їх меню і купую їм екологічно чисті продукти. А ще пишу книгу. Надиктовую. І починаю з дитинства – воно в мене було дуже цікаве.

– Аліно, а чи є у вас бізнес?

– У мене в Києві кілька приміщень, і всі вони оформлені на мене. Вони куплені офіційно. Я плачу 15% податків. Я колись пожартувала, якщо мене захочуть посадити, це буде важко зробити – в мене на все є документи. Я дуже скрупульозна в цьому, я ж хороший юрист. У мене зараз приміщення під оренду простоюють, я втрачаю на місяць до 100 тисяч доларів. І знаєте чому? Я хочу, щоб все було оформлено за законом, але не всі до цього звикли. І я чудово розумію, що зараз до мене буде особливо пильна увага.

– А у скільки ви оцінюєте свій стан?

– Мої магазини в Києві – це десь 2800 кв. м, в Криму нерухомість 800 кв. м, в Баден-Бадені – 300 кв. м і квартира в Кріпосному провулку. Це те, що оформлено на мене. Плюс у мене ювелірка красива, я сама все малюю. Мені її роблять безкоштовно, допомагають ще татові друзі. Плюс банк продали. Рахуйте, я не знаю, скільки це все коштує.

– Кажуть, вас зараз рідко бачать в «Посольстві Божому». Ви ходите до іншої церкви?

– Я ходжу в усі церкви, католицьку, православну. А ось тільки що я проповідувала у в’язниці. Послухайте, мені нема чого приховувати. Я ходила до Аделаджі, щоб зрозуміти, що це за церква. У нього зараз багато проблем, звичайно, тому що він молодий. Але я його люблю. Я його вчила все життя, і зараз вчу. І він мене слухає. А в Америці є молитовний будинок «Духовна дипломатія», я і туди ходжу. Я його спонсорують, займаюся доброчинністю. Вони приїжджають, я в Києві даю їм готівку. Я багата жінка, офіційно плачу податки. Колись за Омельченка я вивела тисячі людей, щоб просити землю для православної церкви. А сьогодні в Києві хочу підняти вірменську церкву, куди я ходжу.

– А де зараз Леонід Михайлович?

– У Грузії. Він любить там бувати. Він зараз багато їздить, але що йому робити, адже його відсунули від усіх справ.

– А що все-таки з ізраїльським громадянством вашого чоловіка?

– Послухайте, ну це просто смішно. Навіщо нам це? Якщо б ми хотіли кудись поїхати, давно б це зробили. І не треба плутати вид на проживання і громадянство. Це різні речі, як юрист вам кажу. А чому нам Грузію не приписують? Мій чоловік дуже любить цю країну. Допомагає сам всім моїм родичам, висилаючи щомісяця гроші. Він мені не дає навіть такої можливості. І якщо хтось захворів, мені соромно про це говорити. Все це робить, тому що любить Грузію, мою країну, тому що я і мої батьки дуже багато для нього зробили. Але наша країна – Україна. Ми хочемо в ній жити. Я повернуся у вересні – з гарним настроєм, схудла на 15 кг. Ви тільки Льоню мого не чіпайте. Гаразд? Він хороший.

Джерело Сегодня