Новини України. 16 квітня. Із кінця минулого тижня журналісти, що висвітлюють минуле і сьогодення народного депутата від Партії регіонів Юрія Іванющенка, якого останнім часом називають не інакше як сірим кардиналом української політики, опинилися в полі пильної уваги прокуратури.

ЗМІ, цензура
Журналістам вкотре хочуть закрити рота

Ця особа, загартована у боротьбі за своє місце під сонцем у суворому кліматі «хвацьких» дев’яностих у Донбасі, схоже, прийшла до усвідомлення того, що Слово за силою переконання інколи не поступається іншим, більш звичним для неї та відчутним засобам впливу на людські уми та душі. На велике здивування регіонала, відомого також під прізвиськом Юри Єнакієвського, дана аксіома так чи сяк працює навіть у нинішній Україні Януковича, де авторитетний земляк Президента і без того зайняв п’яте місце в рейтингу найвпливовіших сучасників.

Маловідомий, але такий важливий фактор ЗМІ досі грав явно не на користь свого новачка-дослідника. У публікаціях, присвячених Іванющенку, ім’я народного депутата найчастіше прямо чи опосередковано пов’язують із вітчизняним криміналітетом. Нарешті він зрозумів, що якщо ти, будучи політиком (нехай навіть суто номінально), не займаєшся ЗМІ, то ЗМІ неодмінно займуться тобою. Раніше ж обрана регіоналом політика перебування в тіні – ховаючись від журналістів і не в міру цікавої громадськості за ковніром пальто та тонованим склом автомобіля – з деяких пір перестала себе виправдовувати.

Спроба обілити своє ім’я перед громадськістю за допомогою єдиного, зайво відполірованого і малозмістовного інтерв’ю, яке Юрій Іванющенко дав журналові «Кореспондент» у лютому цього року, не досягла своєї мети. Тоді син славного міста Єнакієва взявся за цілісне вирішення проблеми.

У результаті працівники прокуратури стали телефонувати в редакції окремих інтернет-видань і навіть фрілансерам. У числі таких «щасливчиків» виявився і автор цих рядків. Чоловік, що представив себе як старший слідчий прокуратури Донецької області Сергій Будник, неодмінно хотів знати про мотиви, що три роки тому спонукали донецький сайт PRO-TEST, до постійних авторів якого належу і я, передрукувати статтю Станіслава Речинського під промовистою назвою «Кілери та бариги», розміщену спочатку на сторінках інтернет-видання «ОРД». Адже саме на цей матеріал по сьогодні посилаються автори статей про найавторітетнішого регіонала, коли намагаються пролити світло на дивовижне перетворення Юри Єнакієвського на впливового донецького бізнесмена.

11 квітня, через кілька днів після усного запрошення, на адресу за місцем моєї прописки прийшло вже письмове прохання з’явитися. Незабаром із прокуратури Донецької області зателефонували також редакторові сайту «Острів», а пізніше прокуратура Оболонського району Києва запросила на бесіду і безпосереднього автора крамольної статті. Більш того, редактор «ОРД» заявив про здійснену на сайт видання тривалу ddos-атаку, що сталася після його відмови від зустрічі зі слідчим.

Причиною подібного службового завзяття працівників прокуратури послужило письмове звернення Юрія Іванющенка до Генпрокуратури з проханням провести перевірку фактів, викладених в інтернеті щодо його персони. Тобто, по суті, Юра Єнакієвський попросив «законників» розслідувати: чи правда те, що він був керівником ОЗУ найманих вбивць, чи ні. При цьому сама прокуратура за три роки, що минули з моменту появи статті Речинського (сам Іванющенко готувався тоді до дебютного походу в Раду за депутатською недоторканністю), чомусь не спромоглася провести розслідування щодо інформації, яка міститься в цьому журналістському матеріалі. Де-юре, тому що інтернет-видання на сьогоднішній день офіційно не зараховані до ЗМІ, а де-факто – це питання не цікавило самого фігуранта статті.

Юридичний аспект проблеми явно не здавався Юрієві Іванющенку перешкодою. Мало того, його звернення було складено на депутатському бланку, і слугу народу аж ніяк не хвилювало, що посадові особи за визначенням не можуть звертатися з подібними вимогами до правоохоронних органів. До розряду ж неповнолітніх, недієздатних, осіб похилого віку та важко хворих громадян пан Іванющенко, за всієї його скромності, також не належить. Адже саме на захист прав та інтересів виключно перерахованих категорій громадян, відповідно до ст. 121 Цивільно-процесуального Кодексу України, прокуратура може звертатися до суду за власною ініціативою. Наприклад, якщо справа стосується захисту честі та гідності або ж ділової репутації.

Тим не менше, Юрій Іванющенко вирішив піти ще далі. Як з’ясувалося підчас «дружньої бесіди» автора цих рядків зі слідчим, однією з вимог, заявлених у зверненні народного депутата до прокуратури, було залучення авторів і розповсюджувачів неправдивої інформації до кримінальної відповідальності за завідомо неправдивий донос!

Цікаво, що ст. 383. КК України передбачає, що завідомо неправдивим доносом повідомлення про скоєння злочину може вважатися лише в тому випадку, якщо воно було адресовано судові, прокуророві, слідчому або органові дізнання. У той же час, те саме повідомлення до інших інстанцій (органів влади і управління, підприємств, установ, організацій тощо) не становить розглянутий склад злочину. У нашому ж випадку цільовою аудиторією статті взагалі є широкі верстви населення.

Таким чином, виходить: якщо в ситуації, що склалася, хтось і є донощиком, то це швидше за все сам депутат Іванющенко, який розповів прокурорам про злочинців-журналістів і зажадав покарати їх кримінальним переслідуванням.

Варто зазначити, що земляк і соратник Юрія Іванющенка у політичній діяльності Рінат Ахметов свого часу вчинив набагато чесніше. У крайньому випадку – хитріше. Ахметов зумів домогтися від авторів статей про нього спростування інформації виключно в судовому порядку. Нехай навіть багато критиків олігарха віднесли тоді перемогу останнього у лондонському суді на рахунок виняткової суворості британських законів проти наклепів, часто використовуваних позивачами для тиску на журналістів із країн із більш ліберальним законодавством у сфері ЗМІ.

Хоча, звичайно, порівнювати Ахметова і Іванющенка, як це не дивно, було б неправильно. Принаймні у контексті їхнього ставлення до ЗМІ. Адже якщо перший має в своєму розпорядженні колосальні медіа-ресурси, які успішно застосовує в кар’єрі, то в орбіті інтересів другого ніякі ЗМІ до самого останнього часу помічені не були.

І то правда. Навіщо ж витрачати власні час та гроші на створення медійних холдингів і розробку PR-стратегій, якщо можна запросто скористатися необмеженим силовим ресурсом, просто зачистивши всю негативну інформацію щодо своєї персони в інтернеті, водночас залякавши результатами акції особливо знахабнілих писак із метою додаткової профілактики!

Показово також, що вище згаданою прокурорською перевіркою донецьких журналістів призначили займатися саме Сергія Будника. Цей слідчий дуже набив руку в справі пресингу осіб, що не до вподоби нинішній владі. Зокрема, саме завдяки його старанням був узятий під варту видавець скандально відомої «Донецької мафії» Борис Пенчук. Спочатку кривдникові Бориса Колеснікова інкримінувалася дача «завідомо неправдивих свідчень», і обвинувачений мав можливість перебувати на підписці про невиїзд. Однак Будник, і оком не моргнувши, виправив ситуацію і порушив щодо Пенчука кримінальну справу за набагато більш тяжкою статтею – «здирництво». У результаті Пенчукові змінили запобіжний захід і взяли під варту.

Так чи інакше, але подальший розвиток ситуації, пов’язаної з наїздом Юрія Іванющенка на журналістів, стане справжнім тестом на наявність в Україні Януковича хоч якихось залишків демократії і свободи слова. Упевнений, що його результати не залишаться непоміченими на Заході. А це дуже важливо для самого Іванющенка, у якого, як нещодавно з’ясувалося, існують проблеми з отриманням візи до США.

Популярна в 90-х фраза «Немає тіла, немає справи», сьогодні поступово перетворюється на іншу – «немає вільних ЗМІ, немає невгодної інформації в мережі інтернет та пресі». Хоча й журналістів в новій країні Януковича теж зникають. Тіло Василя Климентьєва, наприклад, «шукають» до цього дня…

Артем Форманюк, Радіо Свобода