Ексклюзивне інтерв’ю. 8 березня. Повністю взяти в свої руки політичну владу в країні; зробити у Львові кадрову революцію та встановити в кабінеті мера відеокамеру; не допустити до Львова донецький та російський бізнес – дещо з переліку завдань, які ставить перед собою ВО “Свобода”.

Юрій Михальчишин
Юрій Михальчишин

Ім’я Юрія Михальчишина стало більш відоме для українців у січні, після позачергової сесії Львівської обласної ради.

“Ми ще не одну таку сесію проведемо у Львові, проведемо в Києві і, мені здається, що ще буде той день, коли ми таку сесію проведемо на вулицях Донецька. Коли наша бандерівська армія перейде Дніпро, перейде Донецьк і викине цю синьожопу банду з України”, – заявив тоді біля пам’ятника Степану Бандері заступник голови фракції ВО “Свобода” у Львівській міській раді Юрій Михальчиши.

В інтерв’ю Newsmarket він зокрема розповів, що не відзначається надмірною емоційністю і всі твердження, які озвучує мають зважений, прагматичний і раціональний характер.

«Серйозних аргументів, щоб якось дискредитувати «Свободу» немає…»

Пане Юрію, Вашу політичну силу часто звинувачують в тому, що насправді ви кишенькова партія правлячої сили, і потрібні їм для керування на заході, це правда?

Ці звинувачення лунають впродовж усього часу існування нашої політичної сили, починаючи з 1992 року, лише змінюються суб’єкти, які начебто контролюють нашу партію. Колись ми були агентами Кучми, пізніше агентами Кремля, потім у списку керівництва ВО «Свобода» називався чи не весь керівний склад Партії регіонів, починаючи від Клюєва, закінчуючи Ахметовим, далі озвучувалися думки, що нашу політсилу фінансує Ігор Коломойський, лунали прізвища і інших представників великого капіталу. Насправді ж, протягом 20 років нашої діяльності, в жодному з цих випадків не було приведено жодного серйозного доказу: документів про певні трансакції, відеозйомок чи фотофіксації певних переговорів лідерів нашої політсили з представниками тіньових фінансово-промислових груп чи з представниками чинної, на той час, антинародної влади.

Я вже сприймаю такі звинувачення як своєрідний інформаційний фон нашої діяльності, без якого уже просто неможливо уявити нашу повсякденну роботу. Найбільш очевидним аргументом, який спростовує подібні закиди є те, що по всій Україні проводяться масові виклики на допити членів нашої політичної сили. Їм доволі серйозні неприємності чинять по місцю їхнього працевлаштування, є тиск фіскальних податкових органів на представників нашої партії, які мають власний бізнес. Щось у нас занадто складне життя як для політичної сили, яка обслуговує інтереси чинної влади.

Часто в мережі можна почитати коментарі де Вас особисто називають фашистом, посилаються на те, що ви писали дисертацію на цю тему, що з цього правда?

Знаєте, якщо йти за подібною логікою, то напевно того, хто пише дисертацію про єгипетських фараонів, напевно треба називати єгиптянином, того, хто пише наукове дослідження на тему класичної музики слід вважати композитором і музикантом. Логіка зрозуміла і вона доволі таки ущербна. З іншого боку, я вже звик до певного інформаційного шумового супроводу нашої діяльності і сприймаю подібні закиди як підтвердження того, що ми насправді все робимо правильно. А серйозніших аргументів, щоб якось дискредитувати нашу політичну силу обґрунтованим чином, заперечити коректність наших підходів не виходить, тому  власне і виникають подібні спроби дискредитувати основи іміджу політичної сили як самодостатньої, проукраїнської, незалежної від великого капіталу та влади. В хід ідуть подібні аргументи, які прагнуть демонізувати ідеологію нашої політичної сили та її представників. Я не думаю, що ця технологія має будь-який серйозний вплив поза межами вузького кола користувачів інтернет-ресурсів.

Політологи та преса називає вас правою, а інколи і ультраправою політсилою, при цьому ви не називаєте себе ні лівими, ні правими, підозрюю, що ви і не центристи, то хто ж ви?

Ідеологія націоналізму представляє так званий «третій шлях» в ідеологічній палітрі, яка сформувалася на початку 20 століття і є класичною для всіх політологічних означень. Націоналізм, поєднуючи ідеї соціальної та національної справедливості, виступає антиподом двох полярно протилежних сил, які є носіями антилюдських тенденцій – це капіталізм і комунізм в будь-яких формах.

Політична мапа в Україні сформована таким чином, що існує лише 2 полюси впливу – це правляча Партія регіонів і ВО «Свобода». Все що знаходиться між ними – це політичне болото. Жодна інша партія не має ані достатнього кадрового потенціалу, ані чіткої і масштабної ідеологічної платформи, ані великої надідеї, яка зможе мотивувати велику кількість прихильників на активну підтримку цієї політичної сили.

Тому, в Україні точиться боротьба між, повторюся, Партією регіонів, – правлячою силою та ВО «Свобода», яке займає нішу антисистемної позиції, тобто єдиної справжньої опозиції. Всі інші політичні партії, які себе позиціонують як опозиційні, є партіями фронд –партії які були при владі, але виявилися від неї усуненими і дуже прагнуть повернутися, але не прагнуть змінити систему, а відновити своє колишнє домінуюче місце в ній. ВО «Свобода» ж прагне повної зміни політичної системи, зміни економічного ладу в Україні і подолання тієї соціальної прірви, яка встановилась між працюючими і паразитарними верствами населення.

Тобто, зараз Ви не вважаєте ні Тимошенко, ні Яценюка, до прикладу, серйозними конкурентами ні Вам, ні Партії регіонів?

Безперечно, вони можуть здійснювати озвучення певних тез в інформаційному просторі, вони можуть проводити певні симулятивні акції в площині публічної політики, вони можуть при цьому навіть отримувати певну виборчу підтримку, але за великим рахунком на актуальний розклад сил в політичній системі України це аж ніяк не впливає. Партії регіонів можна протиставити лише таку саму тотальну, агресивну і наступальну силу, якою є вона сама. На сьогодні ми маємо певні передумови, щоб такою силою стати, ми в процесі становлення, в процесі постійного розвитку і хотілося б справді забезпечити перехід України на рейки цього «третього шляху», носієм якого є наша політична сила.

На передачі у Савіка Шустера ви заявили, що ваша партія дотримується Соціал-націоналістичних поглядів, відбувається перегукування з націонал-соціалізмом, чи не одне й те саме ховається за різними обгортками?

Ні, не одне й те саме.  Адже націонал-соціалізм – це історично обумовлене явище, яке мало місце в Німеччині в 20-30 рр. минулого століття. Соціальний націоналізм – це сучасний варіант українського націоналізму 21 століття, який базується на поєднанні соціально визвольної і національно визвольної боротьби, яка дозволить українцям не лише сформувати владу з представників корінного титульного населення, але й забезпечити контроль над  усіма засобами виробництва з боку саме українського народу, а не фінансово промислових груп і великого капіталу.

Тобто, соціальний-націоналізм передбачає встановлення української влади і націоналізацію засобів виробництва.

Стосовно промови, яка зробила Вас відомим на всю Україну, що відбулася на позачерговій сесії облради біля пам’ятника Бандері: вона  була продумана, чи це був просто спалах емоцій?

Я не відзначаюся надмірною емоційністю і всі твердження, заяви, тези які озвучую в публічних виступах мають зважений, прагматичний і раціональний характер.

Яким ви бачите майбутнє своєї політсили, які завдання ставите перед собою і чи справді вірите у те, що «бандерівська армія прийде у Донецьк»?

Завданням нашої політичної сили є тотальна політична влада в Україні.

Нещодавно працівники СБУ брали у Вас пояснення щодо тієї ж сесії. Ви сказали, що такі пояснення ще братимуть у Фаріон та Павлюка. Розкажіть детальніше про допит.

Це не був допит, це була всього-на-всього бесіда з метою взяття пояснень. На щастя до процедури допиту у нас ще не дійшло. Хоча в атмосфері постійного політичного тиску, яка в Україні формується впродовж останнього року, люди, що претендують на суперництво з чинною владою і одночасно не мають жодних контактів з так званими правоохоронними органами, – це несерйозні учасники політичного процесу. Бо всі серйозні гравці на політичній шахівниці України, які протистоять існуючому режиму, повинні розуміти, що проблеми з правоохоронними органами їм гарантовані. Це не залежить від того, чи є об’єктивні підстави висувати певні звинувачення, такі звинувачення будуть висунуті навіть якщо людина абсолютно нічого не робить окрім декларації своєї політичної та громадянської позиції. Якщо ця позиція знаходить серйозну підтримку серед громадян України, то така людина повинна розуміти, що попадає в поле зору і матиме певні не надто приємні контакти з представниками державного репресивного апарату. В цьому немає нічого дивного, до цього потрібно бути готовим і ставитися по-філософськи.

Революція у Львові: «Свобода» може піти на конфронтацію з міським головою Львова і висловити йому недовіру…»

Партія Свобода довгий час говорила про люстрацію, коли Ви в більшості, чи буде проведена люстрація приміром у Львові? Якщо так, то коли? Взагалі чи можливо зробити таке на місцевому рівні?

На місцевому рівні можна започаткувати процеси люстрації звільнивши найбільш одіозних чиновників виконавчих органів влади місцевого рівня.

ВО «Свобода» може серйозно вплинути на кадрову політику, пішовши на конфронтацію з міським головою.  Висловивши недовіру Садовому, можемо переформатувати виконком, замінивши його креатури представниками ВО «Свобода», поставити членів нашої партії на посади профільних заступників міського голови, начальників управлінь. Цей список можна продовжувати, проте ми розуміємо, що конфронтація не є відповідною до тих запитів які львів’яни ставлять перед місцевим самоврядуванням. Львів’яни прагнуть консолідації і ефективного контролю над роботою міського голови. Тому ми і не йдемо на подібні кроки.

Та все ж, кадрова революція у Львові відбудеться. Першим прикладом є  начальник управління освіти у ЛМР, яку нещодавно було звільнено з посади. Після цього вона написала заяву на ім’я міського голови, і її було призначено радником Андрія Івановича. Не приховуватиму того, що дуже критичні зауваження лунали в її бік від представників ВО «Свобода».

Наступні дуже критичні посади – це управління комунального майна, архітектури, тобто ті ділянки міської господарки, на які львів’яни серйозно нарікають. Найбільш одіозні персонажі точно не будуть набридати львів’янам протягом наступного року.

Юрію, особисто Ви ще перед виборами обіцяли провести аудит міськради цьогоріч. Проте зараз кажете, що на це з бюджету виділили лише десяту частину коштів для того, аби це зробити. Мене цікавить ситуація з відеокамерою в кабінеті Садового. Кажуть, що це зробити нереально. Чи погоджуєтесь з цим?

Під час формування бюджету я особисто як заступник голови фракції міг наполягти на тому, щоб в бюджет заклали суму щонайменше в десять разів більшу від цифри 300 тисяч гривень. При цьому розумів, що таким чином позбавлю зарплат працівників львівських музеїв та театрів, доплат для львівських медиків та вчителів. Це дуже непроста ситуація в кризовий бюджетний рік.

Доведеться обмежитися точковим аудитом найбільш проблемних ділянок міської фінансово-господарської діяльності. Я би планував зосередитись усе таки на перевірці діяльності комунальних підприємств,  таких як «Львівводоканал» та «Львівтеплоенерго», адже це останній великий стратегічний ресурс, який перебуває у власності міста і є об’єктом дуже серйозного зацікавлення великого капіталу поза межами нашого регіону, та й поза межами нашої держави. Тому, вберегти ці підприємства від банкрутства і змусити їх працювати не у збиток і не просто забезпечувати повсякденні потреби львів’ян, а й стати прибутковими – це дуже серйозне завдання для реалізації якого першою відправною точкою буде саме проведення аудиту їхньої роботи.

Я не відмовляюся від наміру встановити веб-камеру в кабінеті Садового, зараз працюю над юридичним обґрунтуванням цього питання. Цей процес складний, проте не можна сказати, що неможливий. Ухвалити на сесії встановлення відеоспостереження в кабінетах працівників виконавчих органів міської ради реально, проте буде конфлікт з міським головою, оскільки він не бажає подібної прозорості своєї роботи, висуває аргументи які абсолютно не підтверджені практикою. Як тільки наші стосунки з міським головою стануть більш усталеними і зрозумілими ми будемо просуватися в цьому питанні. Все, що вимагається від мене на даний час, це підготувати юридичне обґрунтування та текст відповідної ухвали для прийняття на сесії міськради.

Перший крок висвітлення роботи міської ради ми розпочали з себе: вже три пленарних засідання ЛМР транслюється в он-лайн режимі на сайті lvivrada.info. Як тільки ми налагодимо роботу цього сайту, будемо всіляко поширювати інформацію про його існування, щоб зробити його популярним та відвідуваним.

В який термін плануєте провести аудит комунальних підприємств про який Ви говорили?

Розпочати його слід, очевидно, в другому кварталі 2011 року.

А Садового?

У нас повинна повністю викристалізуватися певна платформа для стосунків вже після наступного засідання 10 березня 2011 року, коли затверджуватимемо нову структуру виконавчих органів та секретаріату ради. Тоді стане зрозуміло, яким чином міський голова має намір співіснувати з найбільшою силою у Львові. І характер наших стосунків визначатиметься саме ось цим розподілом сил і повноважень. Після 10 березня вже повинна з’явитися певна визначеність, яка і львів’янам дасть зрозуміти чим ми займатимемося.

Львівські ЗМІ поширили інформацію, посилаючись на джерело у фракції ВО «Свобода» у ЛМР, що голова фракції Руслан Кошулинський  піде з посади, бо планує більше зосередитись на партійній роботі і підготовці до парламентських виборів. Його наступником, як стверджує джерело, буде обраний Андріян Гутник. Прокоментуйте цю ситуацію.

Як заступник голови фракції ВО «Свобода» Руслана Кошулинського, можу сказати, що вперше чую про подібні наміри саме із ЗМІ. Жодного подібного рішення в  середовищі керівництва фракції, та й в керівництві ВО «Свобода» не обговорюється. Думаю що ця теза є цілковитою дезінформацією, яка прагне дестабілізувати відносини між фракцією та міським головою і всередині фракції. Як на мене,  досить таки незграбна спроба, яка не може принести успіху через те, що не враховує тої системи стосунків, яка складається у нас  в керівництві партії.

«Ми закриємо доступ до Львова донецькому і російському капіталу…»

Пройшло три місяці з того часу, коли ваша партія потрапила у міськради трьох міст в більшості. Що встигли зробити за цей час?

У нас дещо відмінна ситуація у всіх трьох областях Західної України, де справді ВО «Свобода» сформувало найбільші фракції. У Тернополі, до прикладу, є повнота місцевої влади, адже окрім того, що ми взяли більшість, міський голова також належить до ВО «Свобода». У Івано-Франківській міській раді ситуація подібна до Львівської: маємо найбільшу фракцію, проте міський голова представляє іншу політичну силу.

У Львові ситуація паритетна: міський голова Андрій Садовий набрав найбільшу кількість голосів львів’ян, цим підтвердив, що є найпопулярнішим політиком у місті, якщо вважати лише рівень міської громади. З іншого ж боку, львів’яни зробили раціональний вибір, бо віддали одночасно більшість голосів ВО «Свободі»,  розуміючи, що буде кому контролювати діяльність Садового, а також ефективно вимагати звіту за попередні 4 роки його бурхливої діяльності.

За цих три місяці ми змогли налагодити ефективний механізм взаємодії депутатського корпусу і громади. Чудово розуміємо, що в минулі роки ситуація формувалась таким чином, що значну частину рішень міські обранці приймали у непрозорому режимі: домінували приватні фінансові інтереси. Відтепер у Львові такого не існує, адже у всіх комісіях більшість має ВО «Свобода» і питання політичних чи фінансових торгів просто зникли.

Також ми заснували механізм прямого народовладдя, адже наша політсила щонайменше двічі на місяць проводить громадські слухання у великих мікрорайонах Львова, де приходить по 400-500 львів’ян, які озвучують свою думку як з порядку денного наступної сесії, так і з болючих питань загальноміського характеру. Такі слухання допомагають нам формувати політику безпосередньо до волі громади, а не корпоративних інтересів депутатів міськради.

Ми не вважаємо себе представниками політичної еліти навіть на міському рівні, а хочемо повернути депутату статус, який він повинен мати за покликанням – бути суб’єктом, що представляє, захищає та виражає інтереси місцевої громади. Я думаю, що нам вдалося закласти механізм, що доволі таки ефективно втілює цей принцип і це одне з наших найбільших досягнень на цей час.

Наступне питання стосується зміни інвестиційного клімату у Львові. Інвестиції до Львова не приходили останні роки тому, що корупційна складова діяльності місцевих органів влади була надто високою. Ми спростили і зробили прозорим підхід до цього питання: максимально ідемо назустріч місцевому бізнесу та Європейському інвестору. По можливості, закриємо доступ до Львова донецькому і російському капіталу.

Приклад невеличких наших вже закріплених, хоч і скромних досягнень – це залучення інвестицій у Львівську ізоляторну компанію. Інвестор, який не міг впродовж кількох років закріпити землю за виробничими потужностями, вкладати кошти в оновлення устаткування, бо міськрада попереднього скликання гальмувала цей процес. Очевидно, була певна матеріальна зацікавленість.

Ми вирішили це питання у надзвичайно швидкий спосіб – закріпили за підприємством 13 га землі в оренду. Щороку Львів отримуватиме 800 тисяч гривень надходжень до бюджету, крім того 5 мільйонів євро інвестицій, які приходять до нашого міста. А це створення щонайменше 100 робочих місць уже в цьому році та подальший розвиток підприємства, яке прагне домінувати на всьому ринку виробників електричних ізоляторів країн СНД, Східної та Центральної Європи. Якщо забрати корупційну складову у відносинах з бізнесом, то питання залучення інвестицій до Львова виявляється значно простішим, аніж це можна собі уявити.

Як ви плануєте покращувати життя львів’ян уже сьогодні?

Першочергове завдання влади: ліквідувати корупцію, залучити інвестиції, захистити робочі місця,  в перспективі створювати нову владу. Першу частину цього процесу ми намагаємося реалізувати тепер – ліквідувати корупцію в місті Львові шляхом побудови прозорих стосунків між депутатським корпусом та виконавчими органами з одного боку і між депутатами та львівською громадою з іншого. Жодних посередницьких інстанцій на цьому шляху бути просто не повинно. Якщо ми подолаємо корупцію, то зможемо далі рухатися за всіма етапами, які дозволять перетворити Львів на самодостатнє та незалежне в економічному та соціальному розумінні місто.

Хто ваш кумир, на кого ви рівняєтеся, на кого хотіли б бути схожими і звідки ви черпаєте силу духу?

З Української політісторії – це безперечно постаті Євгена Коновальця, Степана Бандери, Романа Шухевича, з Європейського історичного контексту – очевидно такі діячі як Юлій Цезар, Максимільян Робесп’єр і Жан-Поль Марат. Також низка яскравих постатей інтелектуального життя 20 століття періоду, так званого, втраченого покоління – міжвоєнний період між першою та другою світовими війнами  – це Ернст Юнгер, українські ідеологи інтегрального націоналізму Микола Сціборський, Юрій Липа, філософи на зразок Мартіна Хайдагера. Післявоєнний період – це Жан-Поль Сартр, а також класична філософська спадщина доби античності – це філософія стоїцизму, Марк Аврелій, Епіктет, давньогрецькі та давньоримські класики.

Розмовляв Євген Борісов