25 листопада. Партія регіонів буде співробітничати із “Свободою”?, запитує політолог Олексій Гарань у своєму блозі в УП.

ВО Свобода, Партія Регіонів
Партія Регіонів може допомогти Свободі

Моя полеміка зі “Свободою” йде з 2004 р. (а раніше – з такими, як Корчинський). Тоді відомі висловлювання п. Тягнибока були активно використані владою на користь Януковича. Один проросійський політолог задоволено казав мені: “Найкраща агітація за нас на сході – це прокрутити відеозаписи виступів Тягнибока“.

Так само нинішня влада немало зробила для того, щоб розтиражувати заяви пані Фаріон (я нещодавно перечитав їх і жахнувся її трактуванню безневинного імені “Ліза” – див. сайт “Свободи” – це був справжній подарунок для пропагандистів ПР). Або ж програмова вимога відновити ядерний статус України, бо ця нереальна вимога лише сприяє російським спробам дискредитації України на міжнародній арені.

Зараз не буду здійснювати детальний науковий аналіз феномену “Свободи”. Готовий до спокійної політологічної дискусії у будь-яких стінах і на будь-якій території. Партія дійсно активно працює з масовою аудиторією, вона використовує розчарування і попередньою владою, що не виконала своїх патріотичних обіцянок, і нинішньою владою, яка, здійснюючи українофобську політику, радикалізує частину українського електорату.

Але зараз хотів би звернути увагу на висловлювання деяких спікерів від Партії регіонів.

Михайло Чечетов неодноразово висловлював задоволення з приводу того, що Тягнибок набирає голоси на постпомаранчевому полі.

Олена Бондаренко в інтерв’ ю газеті “Жизнь” на питання “Вы допускаете, что ваши коллеги на местном уровне могут сотрудничать со “Свободой”? відповідає:

“Конечно, допускаю. Если это люди, которые пропагандируют только защиту украинского, как они говорят: украинской продукции, украинского языка, украинской государственности и не более, то есть, они не посягают на права и свободы граждан других национальностей, не призывают к дискриминации людей по расовому, половому, языковому или какому-то еще принципу… Если они соблюдают украинское законодательство, почему нет? Конечно же, будем сотрудничать!”

Точка зору Владислава Лук’яновa, висловлена на круглому столі в Інституті ім. Горшеніна, де аналізувався успіх “Свободи” на місцевих виборах і виступали представник “Свободи” п. Сиротюк, політологи Фесенко, Погребінський і Гарань (не пам’ятаю, мабуть він говорив українською, але цитати взяті з російськомовного “Нового региона”):

“Не нужно ничего бояться. Это наша украинская сила. Я надеюсь, что у ребят появится возможность вырасти из коротких штанишек. Не исключаю, что эта сила пройдет в Верховную Раду. Надеюсь, что будет занята здоровая конструктивная позиция”, “Ряд заявлений, которые носят эпатажный характер, – это детская болезнь”, “Даже если принять, что это – “сукины сыны”. Но это – наши сукины сыны”.

Гадаю, все це не є випадковим. Тому що Тягнибок – ідеальний спаринг-партнер для Януковича (як колись Симоненко і Вітренко, риторично-радикальні з іншого флангу, були такими ж для Кучми). Але подальший його успіх насправді залежатиме від того, чи зможе нарешті стати ефективною нинішня парламентська опозиція. Якщо не зможе, і націонал-демократичні сили надалі будуть займатися взаємним поборюванням – тоді Тягнибок набиратиме очки. А Партія регіонів може цьому і посприяти.

Моя полеміка зі “Свободою” йде з 2004 р. (а раніше – з такими, як Корчинський). Тоді відомі висловлювання п. Тягнибока були активно використані владою на користь Януковича. Один проросійський політолог задоволено казав мені: “Найкраща агітація за нас на сході – це прокрутити відеозаписи виступів Тягнибока”.

Так само нинішня влада немало зробила для того, щоб розтиражувати заяви пані Фаріон (я нещодавно перечитав їх і жахнувся її трактуванню безневинного імені “Ліза” – див. сайт “Свободи” – це був справжній подарунок для пропагандистів ПР). Або ж програмова вимога відновити ядерний статус України, бо ця нереальна вимога лише сприяє російським спробам дискредитації України на міжнародній арені.

Зараз не буду здійснювати детальний науковий аналіз феномену “Свободи”. Готовий до спокійної політологічної дискусії у будь-яких стінах і на будь-якій території. Партія дійсно активно працює з масовою аудиторією, вона використовує розчарування і попередньою владою, що не виконала своїх патріотичних обіцянок, і нинішньою владою, яка, здійснюючи українофобську політику, радикалізує частину українського електорату.

Але зараз хотів би звернути увагу на висловлювання деяких спікерів від Партії регіонів.

Михайло Чечетов неодноразово висловлював задоволення з приводу того, що Тягнибок набирає голоси на постпомаранчевому полі.

Олена Бондаренко в інтерв’ ю газеті “Жизнь” на питання “Вы допускаете, что ваши коллеги на местном уровне могут сотрудничать со “Свободой”? відповідає:

“Конечно, допускаю. Если это люди, которые пропагандируют только защиту украинского, как они говорят: украинской продукции, украинского языка, украинской государственности и не более, то есть, они не посягают на права и свободы граждан других национальностей, не призывают к дискриминации людей по расовому, половому, языковому или какому-то еще принципу… Если они соблюдают украинское законодательство, почему нет? Конечно же, будем сотрудничать!”

Точка зору Владислава Лук’яновa, висловлена на круглому столі в Ініституті ім. Горшеніна, де аналізувався успіх “Свободи” на місцевих виборах і виступали представник “Свободи” п.Сиротюк, політологи Фесенко, Погребінський і Гарань (не пам’ятаю, мабуть він говорив українською, але цитати взяті з російськомовного “Нового региона”):

“Не нужно ничего бояться. Это наша украинская сила.Я надеюсь, что у ребят появится возможность вырасти из коротких штанишек. Не исключаю, что эта сила пройдет в Верховную Раду. Надеюсь, что будет занята здоровая конструктивная позиция”, “Ряд заявлений, которые носят эпатажный характер, – это детская болезнь”, “Даже если принять, что это – “сукины сыны”. Но это – наши сукины сыны”.

Гадаю, все це не є випадковим. Тому що Тягнибок – ідеальний спаринг-партнер для Януковича (як колись Симоненко і Вітренко, риторично-радикальні з іншого флангу, були такими ж для Кучми). Але подальший його успіх насправді залежатиме від того, чи зможе нарешті стати ефективною нинішня парламентська опозиція. Якщо не зможе, і націонал-демократичні сили надалі будуть займатися взаємним поборюванням – тоді Тягнибок набиратиме очки. А Партія регіонів може цьому і посприяти.