29 листопада. Кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників Сергій Грабовський про Голодомор і 20 століття.

Сергій Грабовський

Дещо зроблене за минулі роки таки, схоже, стало незворотнім. І серед цього зробленого – загальнонаціональне осягнення Голодомору.

Здійснене таке осягнення не тільки за президентства Віктора Ющенка і не стільки завдяки його власним зусиллям, скільки за все минуле двадцятиліття – в результаті спільних дій дисидентів-шістдесятників та молодих інтелектуалів, учителів провінційних шкіл та журналістів, а найперше – в результаті того, що свідки й жертви трагічних подій 1932-33 років подолали вгачений радянською системою до їхньої підсвідомості страх перед правдою історії.

Відтепер ця правда стала загальнонаціональним надбанням, фактом для всіх поколінь.

І хай міністерство освіти і науки цього року ігнорує чергові роковини початку Голодомору – педагоги самі розкажуть школярам про нього, і зроблять це без жодних методичних вказівок. Країна змінилася, хоча й не до кінця і не всюди – у деяких регіонах літні люди, що пережили Голодомор, ще бояться розповідати про нього онукам і правнукам – як би чого не сталося. Але таких – переважна меншість, а це означає, що процес осягнення правди незворотній.

Ба, процес осягнення Голодомору та його наслідків набув такого розмаху, що не просто вийшов за межі України, залучивши до себе чимало науковців, політиків та журналістів десятків країн світу, а й ініціював потужні зміни масової свідомості на пострадянських просторах.

От, скажімо, нинішня влада Російської Федерації спробувала заперечити факт цілеспрямованого нищення українців більшовицькою владою, заявивши, що росіяни також гинули від голоду. Результатом стало обговорення у російській пресі та в Інтернеті голоду та інших злочинів комуністичної системи на території РФ, істотна десталінізація масової свідомості росіян. А на додачу, попри антиукраїнську пропаганду останніх років, 26% російських громадян, за даними Центра Левади, вважають: Росія має вибачитися перед Україною за голод 1932-33 років. І ці процеси, видається, також незворотні.

А от що навіть не зворотне, а закільцьоване, приречене на нескінченний біг по колу, на повторення перейденого та неспроможність зрозуміти абеткові речі – так це, вживаючи популярне слово, дискурс Голодомору у деяких інтелектуальних колах.

Ідеться зовсім не про переконаних сталінців чи про запеклих українофобів – у них оцінки Голодомору надзвичайно примітивні, побудовані на основі ще радянських соціально-історичних міфологем.

Ні, йдеться про публіку, що претендує на роль чи то інтелектуальних лідерів нації, чи то, принаймні, провідних публіцистів та аналітиків найбільш «просунутих», демократичних, національно орієнтованих ЗМІ.

Про публіку, котра заперечує тим чи іншим способом Голодомор як геноцид.

Джерело Радіо Свобода