Херман ван Ромпей
Глава Європейської ради ЄС Херман ван Ромпей

Євросоюз просто не здатний виступати як справжній союз,  стосується це МВФ чи ООН.

Нещасна Європа! Поки Європейська служба зовнішньої дії (зародок дипломатичної служби ЄС) ще тільки формується, то не отримує від партнерів по всьому світові такого ставлення, яке вправі очікувати. З одного боку, всі хочуть, щоб було більше Європи і менше розрізнених європейців. З іншого боку, ЄС як і раніше відмовляють у праві виступати в якості справжнього союзу. Яскравим доказом існування подібних протиріч можуть бути дві наступні події.

Перший випадок стосується МВФ. Усього в раді директорів Міжнародного валютного фонду у європейців є дев’ять місць. Три з них належать відповідно Франції, Німеччини та Великобританії, а ще шість – європейським країнам, які представляють цілі регіони, нерідко взагалі лежать за межами Старого світу. Так, наприклад, Іспанія є представником всіх латиноамериканських держав. Дев’ять із двадцяти чотирьох. США вважають, що цього надто багато. І в цій думці вони не самотні. Багато хто вважає, що Європа повинна поступитися два або три місця на користь країн, що розвиваються, які здобули відчутну вагу у світовій економіці. І, якщо вже йти за цією логікою до кінця, можна навіть заявити про те, що у Європи (або щонайменше єврозони) повинен бути лише один представник в МВФ. Зрозуміло, за умови, що він отримає вагу, яка буде відповідати її економічному і фінансовому впливу. Так, США зі своїми 16,5% голосів фактично володіють правом вето, на яке потрібно всього 15%. Якщо європейці згодні пожертвувати два-три крісла, то в якості компенсації цілком можуть зажадати скасування права вето для американців.

У той же час основним питанням у МВФ залишається представництво єврогрупи або ЄС в його сукупності. Те ж саме стосується великої «вісімки» і «двадцятки». У цих організаціях Європу представляють не тільки найважливіші країни (Франція, Німеччина, Великобританія та Італія), а також голови Єврокомісії та Європейської ради. Лісабонський договір нітрохи не спростив цей процес, хоча і скасував почергове головування європейських держав на міжнародних зустрічах (але не на внутрішніх радах ЄС!).

Подібне зростання і без того величезного числа офіційних представників не викликає у партнерів Європи нічого, окрім подиву і роздратування. Європейці ж марно намагаються пояснити всім, що ЄС – це не наддержава і що країни-члени союзу змогли домогтися спільного бачення тільки з деяких питань і не завжди здатні досягти згоди з усіх проблем, хоча всіма силами прагнуть прийти до єдності думок.

І в той же час вони хотіли б, щоб голос ЄС як єдиного організму замінив собою або хоча б додався до цієї поліфонії. Саме тому вони запропонували зібралася в Нью-Йорку Генеральної асамблеї ООН проект резолюції, яка б дозволила президентові Євроради Херману ван Ромпею (Herman van Rompuy) та / або Верховному представнику ЄС з міжнародних справ і політики безпеки Кетрін Ештону (Catherine Ashton) звертатися до неї від імені Європи. На жаль, прийняття рішення було відстрочено. Китай, Росія та країни третього світу проголосували проти Європи. Причини тому існують найрізноманітніші: відданість національному суверенітету, вороже ставлення до Заходу в цілому, страх того, що інші регіональні об’єднання зажадають собі аналогічних привілеїв і так далі.

Крім того, європейський запит може дати новий поштовх міркуванням про реформу Ради Безпеки ООН. Тут Європі належить два з п’яти місць постійних членів: її представляють Франція і Великобританія. Час від часу в світі знову починають говорити про те, що одне з двох європейських крісел повинно відійти ЄС, а друге – одній з країн, що розвиваються. Проте така реформа як мінімум передбачає, що у Європи є єдина зовнішня політика, до чого їй поки ще дуже і дуже далеко. Навіть «полегшена» версія цієї ідеї, за якою ЄС повинен отримати своє крісло нарівні з Францією і Великобританією, виглядає абсолютно нереально.

Коротше кажучи, Європа не може змусити всіх прислухатися до себе. Коли вона хоче виступити єдиним фронтом, інші дивляться на неї з підозрою. Але коли старі європейські держави відстоюють свої власні інтереси, їх звинувачують у подвійній грі і особливо в присвоєнні собі прерогатив, які більше не відповідають їх реальній вазі в сучасному світі.

Джерело: Slate.fr

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.