Сергій Яременко
Екс-заступник глави НБУ Сергій Яременко

26 жовтня. Законопроект про валютне регулювання – це легальний механізм для “втечі з корабля” заможної частини еліти і бізнесу у безпечніші “лагуни” при стійкій рекомендації населенню вірити у стабільність рідної гривні.

Зміна валютного законодавства, тим більше за такою надзвичайно ліберальною моделлю, неприпустима.

У таких відритих економіках, як в Україні, де більше 60% ВВП формується за рахунок експорту та імпорту, переважна більшість суб’єктів економіки прямо чи опосередковано пов’язана з валютними операціями.

У зв’язку з високою доларизацією економіки операції з валютою мають величезне значення у повсякденному житті населення, не кажучи про фінансовий сектор.

Це означає, що закон про валютне регулювання є системним, як, наприклад, податковий кодекс, бо вони змінюють не тільки правове середовище, але й економічні взаємозв’язки та результативність різних секторів економіки.

Поряд з цим, зміна закону вимагає редагування нормативних актів Нацбанку, стикування з оподаткуванням, митними та іншими підзаконними актами. Також доведеться переучувати персонал банків і співробітників суб’єктів економіки як агентів валютного контролю та замінити там програмне забезпечення.

Це надовго дезорганізує виробництво і розрахунки, а отже – знизить економічну активність. Ланцюжок “економіка – курс – податки – бюджет” загальмується.

З огляду на загальну економічну нестійкість такі фактори можуть негативно вплинути на виконання програмних цілей, висунутих президентом та урядом.

Експерти говорять про проект як про легальний механізм для “втечі з корабля” заможної частини еліти і бізнесу у безпечніші “лагуни” при стійкій рекомендації населенню вірити у стабільність рідної гривні.

Таке роздвоєння викликає озлоблену опозицію до заяв влади з боку тих, у кого ліміт 100 тисяч євро – максимальний розмір переказу приватної особи на рахунок у закордонному банку – викликає шок.

Девальвує довіру до уряду як до професійного органа те, що апологетом проекту є Михайло Бродський як найбільший фахівець у валютному регулюванні.

Проект, який подавався у 2007 році, є гімном лібералізації. Він віддзеркалював зовсім інші реалії і модель валютної політики.

Навіть тоді він підходив лише країнам з надлишковими валютними надходженнями. По суті, проект скасовував обмеження на капітальні операції і дозволяв вільний перетік зароблених у країні перекидання коштів за кордон. Однак не у вигляді інвестицій, а у формі примітивного переказу коштів на рахунки іноземних банків.

Чи підходить така модель для обтяженої позиками України, яка знаходиться у лещатах браку валюти, – питання риторичне. Ця модель підриває ресурсну базу власної банківської системи, підвищує тиск на валютний ринок, зменшує грошові агрегати у гривні, руйнує стійкість системи до поглинання її зовнішніми суб’єктами.

Крім того, ця модель перетворює внутрішні вільні ресурси у “гарячі гроші”, що загрожує курсовими коливаннями і нестійкістю фінансової системи в цілому.

Даний проект також суперечить останній світовій тенденції – зміцненню ефективного державного управління валютним ринком. В умовах розгортання “валютних війн” це виправдана поведінка уряду і центральних банків.

Нарешті, в умовах світової фінансової кризи на рівні головних економічних – ФРС, МВФ, СБ – і політичних – G7, G20 – гравців все наполегливіше проголошується необхідність зміни загальних і національних правил гри.

Тобто ми стоїмо на порозі великих змін, і буде нерозумно приймати законопроект “минулої епохи”, який нині є руйнівним. У світі це викличе, щонайменше, подив.

Ще більш несвоєчасною є зміна банківського законодавства про підвищення рівня капіталізації установ до 120 мільйонів гривень, а потім – до 500 мільйонів гривень.

Якщо аналізувати проблеми і ризики діяльності банківського сектора, то, крім концентрації банківського капіталу, рівень капіталізації не вирішує жодну з них.

Концентрація – мета хороша, але навіть якщо зібрати весь банківський капітал України в один, то він сягне рівня одного з п’ятірки банків Польщі. Це свідчить про зовсім іншу проблему: монетарну політику НБУ протягом останніх 18 років, яка призвела до функціональної імпотенції банківського сектора.

Прийняття проекту матиме негативні політичні та економічні наслідки. Вимогу про підвищення капіталізації в умовах глобальної кризи не можна виконати апріорі. Звідси шлях тільки до злиття, що в умовах багатовекторної поведінки власників банків призведе скоріше до самоліквідації установ і руйнування їх активів.

Як завжди, зобов’язання ляжуть на плечі бюджету. Це спричинить дезорганізацію економічної діяльності, згортання кредитування і невдоволення вкладників.

Можливий розвиток і геть небезпечного сценарію. Після введення такої норми і неминучого широкого обговорення у пресі долі малих банків виникне загроза їх ліквідації, що може спровокувати панічну виїмку вкладів з невеликих установ. Що станеться з ліквідністю, розрахунками і кредитуванням, пояснювати не треба.

Слід не тільки відкласти розгляд цього проекту, а й припинити розмови про нього.

Сергій Яременко, УП

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.