Що буде з українською мовою?

Вчена рада Києво-Могилянської академії назвала законопроект Партії Регіонів про мови антиконституційним.

Такого висновку вчені дійшли на основі аналізу внесеного 7 вересня 2010 року на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України «Про мови в Україні».  Представники одного з провідних вишів України заявляють, що і концепція даного законопроекту, і більшість його ключових норм суперечать Конституції України, рішенню Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року №10-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень ст. 10 Конституції України та ґрунтується на довільному тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов.

Частина 1 ст. 4 законопроекту передбачає, що «засади державної мовної політики визначаються Конституцією України», а порядок застосування мов в Україні – «виключно цим базовим законом». Проте даний законопроект кардинально ревізує засади державної мовної політики в Україні, вводячи у правове поле такі не передбачені Конституцією України поняття, як «регіональна мова», «мовна група», «мовна меншина», «регіональна мовна група», «українсько-російська двомовність», «мовне самовизначення» (ст.ст. 1,3,7), і зобов’язуючи місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, установи, організації, підприємства, їх посадових і службових осіб, а також громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб використовувати регіональну мову (частина 7 ст.8).

Весь зміст законопроекту дає підстави стверджувати, що в разі його прийняття як фактично закону російської мови (за змістом законопроекту), російській буде надано статус другої державної мови, що суперечить Конституції України.

Запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених ст.10 Конституції України, є порушенням Основного закону, яке слід кваліфікувати як зазіхання на засади конституційного ладу в Україні.

Українсько-російська двомовність трактується у ст.7 законопроекту як «важливе надбання українського народу». При цьому ігноруються драматичні обставини ХУІІІ-ХХ століть, коли українська мова та її носії зазнавали утисків і жорстоких репресій з боку урядів як царської, так і радянської імперій.

У цій статті також стверджується, що російська мова «є рідною, або такою, якою повсякденно користується більшість громадян України». Це не відповідає дійсності: згідно з результатами Всеукраїнського перепису 2001 року, рідною назвали російську мову 29,6 % населення, а не «більшість громадян України». Що ж до кількості тих, хто «повсякденно користується» нею, то перепис не зафіксував таких даних.

Ключовою щодо використання регіональних мов є частина 3 ст. 8 законопроекту: вона передбачає, що «заходи, спрямовані на використання регіональних мов, або мов меншин», можуть застосовуватися «за умови, якщо кількість осіб носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення».

  Визначена кількість  носіїв регіональної мови – 10 % і більше – є довільною (такого критерію немає в міжнародно-правових актах) і покликана забезпечити статус, рівнозначний статусу державної мови, лише для російської мови.

Законопроект не враховує принципової вимоги Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов стосовно того, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх», і не передбачає заходів захисту щодо української мови як державної в тих місцевостях, де вона менш поширена, відповідно до ст. 3 Європейської Хартії.

У разі ухвалення і втілення пропонованого законопроекту «Про мови в Україні» неминуче відбудеться марґіналізація української мови, витіснення її з найважливіших сфер суспільного життя, що, врешті-решт, призведе до зникнення української нації як системотвірного чинника незалежної української державності. Відсутність мотивації щодо опанування української мови спричинить у найближчій перспективі мовну ізоляцію і відчуження регіонів України один від одного, що, своєю чергою, покладе початок «мовної федералізації» України та її дезінтеграції як держави – стверджують викладачі Києво-Могилянської академії.