putin_kreml_1

“Володимиру Путіну кінець. Чи може війна в Україні скинути Кремль?”

Під таким заголовком вийшла велика стаття Бена Джуди в журналі PoliticoMagazine.

Автор книги “Крихка імперія. Як Росія полюбила і розлюбила Володимира Путіна” і недавнього нарису про розпорядок дня російського президента, опублікованого в тижневику Newsweek, Джуда відповідає на це питання позитивно.

Як і переважна більшість американських коментаторів, Джуда не сумнівається, що малайзійський авіалайнер збили в липні над Україною проросійські сепаратисти, і що вони зробили це помилково.

“Вони аж ніяк не збиралися зводити нанівець десятиріччя першосортних дипломатичних зусиль Кремля, який роками вправно заважав американцям сколочувати єдиний західний фронт, обробляючи європейців за принципом розділяй і володарюй”, – пише автор.

“Розділяй і володарюй”

За його словами, сепаратисти підірвали не тільки літак, але й успішні до цього спроби Росії протидіяти санкціям у Брюсселі.

Європейці люблять думати, що вони маніпулюють іншими, та насправді Росія роками смикає за ниточки всередині Євросоюзу. Хлопці з Брюсселя полюбляють вихвалятися своїм ЄС. Але їм соромно зізнатися, до якої міри Кремль крутив ними самими, налаштовуючи одного проти одного за допомогою енергоносіїв, озброєнь і олігархів

, – вважає Джуда.

За словами американського журналіста, ніхто з європейських важковаговиків не бажав поступитися цими великими кушами заради України. Ось чому санкції зайняли так багато часу.

Джуда пише, що російські гроші мали завдання стриножити будь-який натяк на єдину спільну політику, і нагадує, що Росія є третім за масштабами торговим партнером Європи, і що її інвестиції на континенті величезні.

Вона поставляє Європі приблизно чверть газу і отримала у тамтешніх банків кредитів більш ніж на 310 млрд доларів.

“Тактика Кремля була простою: використовувати ці гроші для того, щоб розділяти і володарювати, – продовжує Джуда. – Ось чому російські дипломати більше не звучать, як агенти КДБ. Вони ніколи не говорять про ідеологію; вони завжди говорять про гроші. Кращі путінські дипломати тепер звучать, як спритні бізнесмени.”

Німеччина потребує власний персональний трубопровід? – Чудово! Ми лише хочемо, щоб Берлін проявив трохи більше розуміння щодо прав людини …


Франція чи Італія бажають вигідних угод щодо озброєнь чи енергоносіїв? Чудово! Можна організувати, але, будьте люб’язні, не треба більше лекцій про те, як поводитися


А чи бажають Болгарія, Угорщина, Румунія і, можливо, Австрія отримати нашу останню трубу, що пролягає через суверенну територію? Чудесно! Тільки пам’ятайте: нам треба, щоб ви підтримали нас у Брюсселі


Чи не бажає Лондон стати любимою адресою наших симпатичних олігархів? Дивовижно! Тільки не копайтеся надто глибоко в офшорних фінансах

Рейс MH17 змінив усе

За словами Джуди, російські дипломати створювали собі негласних союзників, особливо серед слабких держав Єврозони, таких як Італія, Португалія та Іспанія. Їх уряди, що потерпають від економічного спаду, нічого не хотіли так сильно, як нові мільйони російських туристів або ще більші знижки на енергоносії. Натомість вони були більш ніж раді обстоювати позиції Москви всередині ЄС.

Російські дипломати також вели справи і на південному сході Європи, використовуючи райдужну перспективу “Південного потоку” для придбання друзів і позичок у Брюсселі. Тут автор згадує Австрію, Грецію, Угорщину, Італію та Словенію.

Найбільшого успіху Москва досягла в Афінах і Нікосії, пише Джуда. Мозковий трест Європейська рада з міжнародних відносин навіть охрестив Грецію і Кіпр “троянськими кіньми” Росії.

За словами Джуди, Кремль перетворив Афіни на свого військового партнера, а Нікосію, столицю греків-кіпріотів, – на центр з відмивання грошей. Щорічно з Росії туди перетікало близько 150 млрд доларів.

Натомість делегації Греції та Кіпру в Брюсселі проштовхували російську позицію з усіх питань, що стосуються Чорного моря і південного Кавказу, і навіть наклали вето на пропозиції ЄС відправити спостерігачів на спірні кордони в Південній Осетії, Абхазії та Молдові.

“Ось чому до знищення рейсу МН17 особливого руху щодо санкцій не було, – пише автор. – Кремлівські пряники розділили трьох важковаговиків: Британія відмовлялася втрачати свій бізнес з російськими банками; Франція була твердо налаштована не втрачати військові контракти на мільярди доларів, а Німеччина, яка отримує з Росії 40% свого природного газу, відмовлялася поступитися чимось, що має відношення до енергоносіїв”.

“МН17 усе змінив, – зазначає Джуда. – Одна ця помилка означала, що в суді європейської громадської думки Володимир Путін перетворився з несимпатичного сусіда на монстра”.

Усі дипломатичні зусилля Росії в Європі лежать в уламках МН17

“Російські бойовики вчинили те, що було не під силу американським дипломатам, – підсумовує автор. – Усі дипломатичні зусилля Росії в Європі лежать в уламках МН17 … Російська економіка вже балансує на межі рецесії. Рішення обмежити доступ російських банків до західних фінансових ринків вдарить по кишені не тільки Кремля, але й російських олігархів, чиї компанії з ним пов’язані. Американські дипломати отримали те, що хотіли. Європейські санкції налякали російські еліти. Вони можуть робити вигляд, що це дрібниці, та за лаштунками активно підраховують можливі втрати”.

“Голий король”

Відомий публіцист Кеті Янг у неділю розмістила на консервативному сайті RealClearPolitics статтю під заголовком “Голий російський король”, в якій називає Путіна найбільшим “лузером” тижня.

“Його спроби зробити з України васальну державу лише перетворили її на недружнього сусіда”, – пояснює свою думку автор, колишня москвичка, яка приїхала до США з батьками майже чверть століття тому і яка американізувала своє ім’я з Катерини Юнг.

“Минулий тиждень приніс Путіну лише низку поганих новин”, – пише Янг і перераховує: крім більш відчутних санкцій, на які, нарешті, наважилися США і Європа, гаазький арбітраж постановив, що Росія має виплатити 50 млрд доларів колишнім акціонерам ЮКОСа. Cуд з прав людини у Страсбурзі додав до цієї суми ще 2,5 млрд і водночас зобов’язав Москву виплатити Борису Нємцову 40 тисяч доларів за незаконний арешт на мітингу 2010 року.

Суд визнав арешт незаконним

Якщо Росія не почне платити, пише автор, ймовірні спроби заарештувати її майно за кордоном.

А в Лондоні почалося дізнання у справі про вбивство Олександра Литвиненка, додає Янг, і додає, що іще рік тому цьому заважали тривоги британського уряду з приводу міжнародних відносин. Міжнародні відносини тепер, очевидно, вже не ті, що були раніше.

За її словами, Путін дізнався на власній шкурі, що “Новоросія” – це не Крим. Значний відсоток кримського населення дійсно виступав за возз’єднання з Росією, пише автор, але от у східній Україні поширена недовіра до нового прозахідного уряду в Києві не вилилася у сепаратистські настрої: згідно з квітневим опитуванням П’ю, лише 18% населення краю в цілому і 27% російськомовних розглядали відділення як допустимий варіант.

Знищення МН17 було одночасно трагічною примхою долі та природним результатом безвідповідальних дій Росії, яка створила зону військових дій на території Європи і надала потужну армійську зброю різношерстим бойовикам, серед яких маса божевільних екстремістів, бандитів і шукачів пригод. Все це повинно було призвести до наслідків, яких ніхто не хотів і які були однозначно нехороші.

Янг згадує недавню статтю кореспондента журналу Time Саймона Шустера, який, за її висловом, наділяє Путіна майже надприродньою здатністю завжди брати верх і набиратися сили від кожної кризи на манер міфічного чудовиська.

Проте, автор зазначає, що аналіз Шустера базувався на вже застарілій передумові, що Захід не набуде колективної волі щодо жорстких санкцій, і на тому припущенні, що негоди від західних санкцій спонукають росіян ще тісніше згуртуватися навколо свого лідера.

“У короткостроковій перспективі це, можливо, і так, – пише Янг. – Але я не ручаюся, що ця згуртованість витримає справжні випробування”.

Джерело BBC